Історія справи

Постанова ВССУ від 28.02.2024 року у справі №646/531/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого2024 року

м. Київ

справа № 646/531/23

провадження № 61-13899 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ;

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 березня 2023 року у складі судді Глоба М. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Мальованого Ю. М., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення юридичного факту.

Заява обґрунтована тим, що вона є бабою ОСОБА_3 , яка 24 лютого 2022 року була призвана ІНФОРМАЦІЯ_5 на військову службу, для проходження якої направлена до військової частини НОМЕР_1 Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

05 березня 2022 року під час виконання обов`язків військової служби щодо відсічі збройної агресії російської федерації (далі - рф) ОСОБА_3 загинула внаслідок ракетно-бомбового удару.

Вказувала, що з самого народження вона проживала разом з ОСОБА_3 , яку покинула рідна мати ОСОБА_2 , виховувала та забезпечувала онуку. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 15 листопада 2017 року № 722 її призначено піклувальником неповнолітньої онуки у зв`язку з перебуванням її матері ОСОБА_2 у державній установі «Харківська установа виконання покарань (№ 27)».

Зазначала, що встановлення в судовому порядку факту проживання однією сім`єю з померлою необхідно їй для вирішення питання щодо отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю військовослужбовця, як члена сім`ї загиблого.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що вона є членом сім`ї загиблого військовослужбовця - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту залишено без розгляду. Роз`яснено ОСОБА_1 право подати позов на загальних підставах.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що встановлення юридичного факту, про який просить ОСОБА_1 , потрібно заявниці для подальшого вирішення правового спору щодо отримання одноразової грошової допомоги після смерті її онуки ОСОБА_3 , яка загинула під час виконання обов`язків військової служби. Тому заявлені вимоги не підлягають судовому розгляду в порядку окремого провадження, а спір належить вирішувати у порядку позовного провадження. Відповідно до вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі частини шостої статті 294 та частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 березня 2023 року скасовано.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Міністерство оборони України є спеціальним суб`єктом, який уповноважений на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975, яку має на меті отримати ОСОБА_1 у разі встановлення факту проживання однією сім`єю з онукою ОСОБА_3 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання обов`язків військової служби щодо відсічі збройної агресії рф, внаслідок ракетно-бомбового удару.

Вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Тож у спірних правовідносинах суд повинен був врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

Враховуючи визначені законом завдання цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції визнав недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

При цьому апеляційний суд посилався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім` з онукою ОСОБА_3 , яка загинула під час виконання обов`язків військової служби щодо відсічі збройної агресії рф, внаслідок ракетно-бомбового удару, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. Тому провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі частини першої статті 377, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким її заяву задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішення заявник зазначає неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16 (пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України), не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 646/531/23 із Червонозаводського районного суду м. Харкова.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що встановлення юридичного факту, про який просить заявник, пов`язане зі спором про право. Заявниця не зверталась до РТЦК та/або Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, тому у даному випадку спір про право відсутній.

Вимога заявника за своїм предметом та можливими правовими наслідками не пов`язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що вона є членом сім`ї загиблого військовослужбовця - ОСОБА_3 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання обов`язків військової служби.

Метою встановлення вказаного юридичного факту ОСОБА_1 зазначила призначення та отримання відповідних соціальних гарантій і виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінетів Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за загиблого (померлого) військовослужбовця.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та статті 315 ЦПК України.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, посилаючись на постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, виходив з того, що Міністерство оборони України є спеціальним суб`єктом, який уповноважений на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975, яку має на меті отримати ОСОБА_1 у разі встановлення факту проживання однією сім`єю з онукою ОСОБА_3 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання обов`язків військової служби щодо відсічі збройної агресії рф, внаслідок ракетно-бомбового удару, тож у спірних правовідносинах суд повинен був врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу, який має правове значення виключно у публічно-правових відносинах.

У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, зробила правовий висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про неефективність підходу до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі лише з підстав того, що встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з онукою ОСОБА_3 необхідно заявниці для отримання одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця, тобто полягає у підтвердженні її певного соціального статусу, який має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, є помилковим.

Вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з онукою ОСОБА_3 , яка загинула під час участі у бойових діях, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства; відповідно, висновки суду апеляційної інстанції про віднесення цієї справи до адміністративної юрисдикції не ґрунтуються на нормах процесуального права.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 463/5823/22 (провадження № 61-13345cв23).

Разом із тим, слід ураховувати, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження судом буде встановлено спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошувала на помилковості висновків суду першої інстанції про наявність спору про право.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Питання наявності спору про право у цій справі відповідно до доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційним судом не досліджено.

При цьому необхідно приймати до уваги, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (див. постанову Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23 (провадження № 61-13311св23)).

Із матеріалів справи не вбачається, що між ОСОБА_1 таОСОБА_2 існує спір про право.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене наявні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги і скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович